Віртуальні виставки

Євген Маланюк: повернення на Батьківщину
(до 125-річчя від дня народження)

    Євген Маланюк − одна з центральних постатей української літератури, лірики ХХ століття зокрема. І хоча радянська критика називала його «ворогом народу», проте до голосу великого поета, мислителя, публіциста, історика літератури прислухалися, по-різному, безумовно, реагуючи й засвоюючи його уроки. Спадщина нашого земляка − це культурологічні дослідження, літературознавчі публікації, а також велика кількість поетичних творів. Більшу частину свого життя митець провів у еміграції, але доля України не була йому байдужа. Поет вважав себе часточкою української землі, у ній його коріння й поклик предків, він − «Внук кремезного чумака, Січовика блідий праправнук...».
    Географія видань творів Євгена Маланюка широка: Європа, Америка. Хронологічно вони виходять, починаючи із 20-х років минулого століття. Це такі збірки як «Стилет і стилос» (Подєбради, 1925), «Гербарій» (Гамбург, 1926), «Земля й залізо» (Париж, 1930), «Земна мадонна» (Львів, 1934), «Перстень Полікрата» (Львів, 1939), «Вибрані поезії» (Львів - Краків, 1943), «Влада» (Філадельфія, 1951), «П’ята симфонія» (Філадельфія, 1954), «Серпень» (Нью-Йорк, 1954), «Остання весна» (Нью-Йорк, 1959).
    Слово стало єдиним знаряддям служіння Батьківщині. Він не зрадив своєму вибору до останнього дня.

    Ім’я Євгена Маланюка повернулось до УРСР наприкінці 1989 року, коли в тижневику «Україна» з’явилася добірка його віршів із супровідним словом словацького професора Мікулаша Неврлого. Про Маланюка писали відомі критики: Юрій Клен, Святослав Гординський, Юрій Лавріненко, Юрій Шерех, Богдан Рубчак, Богдан Бойчук, та інші. Про поета як речника особливого напрямку у формуванні національної свідомості висловлювалися Дмитро Донцов, Михайло Мухин, Юрій Русов, Юрій Липа, Олег Ольжич, Олена Теліга, Яр Славутич, Володимир Шелест, Анатоль Бедрій.
Основоположником маланюкознавства на теренах нашого краю став відомий літературознавець Леонід Васильович Куценко. Відкривши поета для себе, він зрозумів, що повинен пройти його життєвими і творчими дорогами. У 1989 році написав першу статтю, присвячену Євгену Маланюку. Вона визначила подальшу долю науковця.
    Узявшись за дослідження, Леонід Куценко не обмежився знахідками у місцевих архівах (хоча вони й порадували багатьма несподіваними документами). Наступною була поїздка до Праги. Саме там Євген Филимонович перебував у перші еміграційні роки, у тому місті довго жила його дружина Богумила із сином Богданом, а пізніше вже й синова та внукова родини. У Польщі, з якою також пов’язане життя Маланюка, деякі матеріали знайшлися в музеї Ярослава Івашкевича.
    Леонід Васильович вирушив до Америки, де Маланюк рятувався від переслідувань радянських спецслужб. Там, в архівах Української Вільної Академії Наук, заснованої свого часу українськими емігрантами, зберігаються безцінні документи: рукописи, щоденники, записники поета.
    Результатом вивчення знайдених матеріалів стали видання, які розкривають різні періоди життя Євгена Маланюка: «“Ні, вже ніколи не покаюся…” (Євген Маланюк: історія ісходу)» (1997); «Так розчахнулось дерево родини…» (1999); «Як перший пелюсток весни… Інтимна лірика Є. Маланюка. Три обраниці поетової музи» (2000); «Dominus Маланюк: тло і постать» (2001, 2002), «Євген Маланюк: дорогами втрат і сподівань» (2002); «Князь духу» (2003); «І спомину непроминуча кара… (Євген Маланюк: подорож Україною 1926-1943)» (2006).
    Л.Куценко став упорядником книг «Євген Маланюк. Невичерпальність» (1997) та «Євген Маланюк. Поезії з нотатників» (2003).
    У 2008 році вийшла збірка «Євген Маланюк. Нотатники (1936-1968)», для якої Леонід Васильович ретельно опрацював записники та робочі зошити поета. На жаль, щоденникові записи Маланюка у вигляді книги дослідник не побачив, трагічно загинувши у 2006 році.

    Ім’я Євгена Маланюка – одне із найчільніших у списку митців так званої «повернутої літератури».
    У 1992 році, до 95-річчя від дня народження поета, обласна універсальна наукова бібліотека (нині – ОУНБ ім. Д. Чижевського) провела Дні пам’яті: було відкрито виставку «Євген Маланюк. Стилет і стилос», організовано ряд мистецьких та літературних заходів, підготовлено рекомендаційний покажчик літератури.

    Урочистості з нагоди 100-річчя від дня народження Євгена Маланюка (1997) пройшли майже у двадцяти державах. Найперше – у країнах, з якими доля зводила митця. У Празі відбувся великий «круглий стіл» науковців Чехії та України в Національній бібліотеці. На запрошення голови Української ініціативи у Чеській Республіці Лідії Райчинець професор Тарас Салига зі Львова та літературознавець Леонід Куценко виступили з доповідями. Цілий ряд ювілейних заходів пройшов у США, відгукнулася на цю подію українська громада у Польщі.
    На вечорі в літературному музеї у Києві, який тривав майже чотири години, не було навіть «стоячих місць». У день народження поета десятки бажаючих потрапити на ювілейний вечір створили перед Національною філармонією живий кордон, благаючи зайвого квитка. Після Києва естафету вшанування перебрав Львів, далі – Рівне та інші міста і містечка України.
    Урочистості в нашій області завершували величезну програму ювілейних заходів. 14 травня 1997 року в актовому залі Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (нині – Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка) відбулася Міжнародна наукова конференція «Євген Маланюк: література, історіософія, культурологія». У заході взяли участь відомі у слов’янському світі доповідачі: академік АН України Григорій Вервес, професор Григорій Сивокінь (Київ), літературознавці Григорій Грабович (США), Мікулаш Неврлий (Словаччина), Тарас Салига (Львів), Юлія Войчишин (Канада) та інші. Поціновувачі творчості видатного земляка зібралися в обласній філармонії на ювілейний вечір та концерт.

    Учасником конференції та гостем нашого краю став син поета Богдан Маланюк, який приїхав вперше на батьківщину своїх предків з дружиною та сином.
Леонід Куценко влаштував їм екскурсійний тур навколишніми пам’ятними місцями: Новоархангельськ, Чигирин, Суботів, Софіївський парк в Умані.
    Під час перебування у нашому місті Богдан Євгенович подарував літературному музею автограф листа від батька та його автоматичний олівець «Паркер».
На жаль, це була остання поїздка Богдана Маланюка в Україну, через два роки він відійшов у інші світи.

    На приміщенні машинобудівного технікуму, колишнього Єлисаветградського земського реального училища (нині - Кропивницький інженерний коледж), у якому навчався «найкращий інженер серед поетів і найкращий поет серед інженерів», як жартома називали Маланюка в еміграції, було відкрито меморіальну дошку роботи відомого скульптора Віктора Френчка. (Згодом дошку, виготовлену з міді, перенесли усередину будівлі. Зараз вона знаходиться біля входу до актового залу, в часи Маланюка – домової церкви училища).
    Одну з вулиць Кіровограда (нині – м. Кропивницький) − Уфімську − перейменували, присвоївши ім’я Євгена Маланюка.

    У Новоархангельську учасники конференції зустрілися із земляками поета, відвідали місце, де стояла його хата, пройшлися берегами оспіваної поетом Синюхи. Цього ж дня відбулося відкриття пам’ятника Євгену Маланюку (автори - кіровоградські скульптори Віктор Френчко та Аркадій Мацієвський).

    До урочистостей долучився також кіровоградський літературно-меморіальний музей І.К.Карпенка-Карого, науковці якого підготували виставку «Співець Степової Еллади». Більшість її експонатів подаровані музею Леонідом Васильовичем Куценком. Зі своїх літературних подорожей він привозив численні копії особистих документів Є.Маланюка, його рукописів, світлин різних років, книги з особистої бібліотеки поета з дарчими написами Євгену Филимоновичу від авторів.

    Вшановуючи пам’ять видатного земляка, Кіровоградська обласна рада у 2002 році заснувала обласну літературну премію імені Євгена Маланюка. Вже 20 років щорічно другого лютого за результатами літературного конкурсу авторам творів-переможців присвоюється звання лауреата. У 2002 році першими лауреатами премії стають прозаїк, голова Кіровоградської обласної організації НСПУ Василь Бондар за книгу «Смарагдові китиці у воді» та літературознавець, публіцист, вчений і педагог Леонід Куценко за книгу «Євген Маланюк: дорогами втрат і сподівань».

    До 110-ї річниці від дня народження видатного поета-земляка, а також до роковин смерті Леоніда Куценка, Кіровоградський педагогічний університет імені Володимира Винниченка випустив у 2007 році СD-диск «Земна Мадонна», на якому інтимна лірика Євгена Маланюка звучить у виконанні народного артиста України Святослава Максимчука.

     Рішенням сесії Кіровоградської обласної ради від 22.08.2017 р. № 359 ім’я Є.Маланюка було присвоєне обласній бібліотеці для юнацтва.
    Поезії Євгена Маланюка відображені в ілюстраціях заслуженого художника України Андрія Надєждіна. Понад сорок графічних композицій та книжкових заставок виконані відомим кропивницьким митцем для друкованих видань: книги Леоніда Куценка «Dominus Маланюк − тло і постать» та збірки поезій Євгена Маланюка «Єдиним сном, єдиним болем…».

    У свою чергу літературознавці та письменники нашого краю представляють розмаїття напрямків вивчення спадщини видатного краянина, про що свідчать назви їх досліджень та книг: «Іван Мазепа в історичній публіцистиці Євгена Маланюка» (В.Панченко), «Тропи зі складником “золото”, “золотий” у поетичному світі Є.Маланюка» (В.Марко); «Євген Маланюк: “Проза” поета» (Г.Клочек), «Міф у художньому світі Євгена Маланюка» (О.Гольник) та ін.
    Постать і творчість Є.Маланюка висвітлювали Х обласні літературно-краєзнавчі Куценківські читання (2017). Читання щорічно проходять у літературно-меморіальному музеї І.К.Карпенка-Карого міста Кропивницького.

    Молоде покоління долучається до творчої спадщини Євгена Маланюка, збагнувши велич постаті поета-емігранта, який був переконаний, що запорукою відродження України є активність, воля і наполегливість народу, вміння не тільки досягти, а й зберегти свободу.