Віртуальні виставки

Творчі орбіти Михайла Барського

    31 січня виповнюється 90 років від дня народження Михайла Ілліча Барського - відомого режисера, драматурга, заслуженого діяча мистецтв України, народного артиста України.
    Він з’явився на світ у 1933 році в місті Зінов’євську (нині м. Кропивницький).
    Лихоліття Другої світової війни розділило родину Барських: Михайло разом з мамою Ганною Еммануїлівною і братом жив в евакуації в Узбекистані, батько Ілля Матвійович воював на фронті, після важкої контузії був комісований. У мирний час вони знову повернулися до рідного міста.
    Сім’я завжди відігравала важливу роль у житті Михайла Барського, була його надійним оплотом.

    Михайло з дитинства любив літературу і театр. Мати, колишня вчителька початкових класів, всіляко підтримувала його уподобання. Перша спроба здібного юнака вступити після школи на філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту імені О.С.Пушкіна (нині - Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка) була невдалою. Несподівано отримав «двійку» за твір. Нагадаємо: в той час в СРСР тривала боротьба з «безрідними космополітами». «Космополіт» Барський мав відповісти за свою національну приналежність. І все ж, та образлива «двійка» не зупинила його. 1954 року Михайло домігся свого – вступив до педвузу.
    Барський-студент був активним дописувачем газети «Кіровоградська правда», у якій регулярно з’являлися його рецензії на театральні вистави.
    У 1959-му, після закінчення вишу, Михайло Барський розпочав свою трудову діяльність у Будинку народної творчості, став керівником самодіяльного театру. У 1960-му написав першу п’єсу «Шляхи до щастя» (у співавторстві з І.Дмитрієвим). Прем’єра вистави відбулася у місті Жданові (нині місто-герой Маріуполь) Донецької області у 1961 році. Якраз у тій самій будівлі драмтеатру, яка по-звірячому була розбомблена рашистами разом з людьми у березні 2022 року.
    Журналістську діяльність Михайло Ілліч продовжив у газеті «Молодий комунар», однак не покидав займатися театром. У місцевому Будинку культури ім. Жовтня заводу «Червона зірка» молодий режисер здійснив постановку п’єси «Маскарад» М.Лермонтова. Прем’єра відбулася в 1964 році. Згадує донька режисера Елла Барська: «Ця постановка в місті мала шалений успіх і постійні аншлаги, незважаючи на те, що це був Народний театр, тобто самодіяльні актори. Вистава взяла участь у Всесоюзному фестивалі Народних театрів і повернулася звідти з дипломом фестивалю».

    Більше двох десятиліть (1965-1989) Михайло Барський обіймав посаду головного режисера Кіровоградської студії телебачення.
    У 1968 році з відзнакою закінчив театрознавчий факультет Київського державного інституту театрального мистецтва імені Карпенка-Карого. Дипломну роботу присвятив історії створення, цензурній забороні і першим постановкам драми Марка Кропивницького «Замулені джерела». Роки студентства в мистецькому вузі поглибили інтерес до театральних традицій краю та акторів театру корифеїв зокрема.
    Увесь цей час продовжував співпрацю з Народним театром Будинку культури ім. Жовтня, а згодом - з Театром оперети Будинку культури ім. Калініна, чиї вистави користувалися величезною популярністю серед місцевих мешканців.
    У 1984 році Михайло Ілліч був прийнятий до Спілки журналістів України.

    У 1989 році Михайло Барський очолив Кіровоградський український музично-драматичний театр імені Марка Кропивницького.
    Елла Барська розповідає: «Добре пам’ятаю, як він вагався, коли запропонували очолити Театр Кропивницького. На той момент він був людиною, яка зробила чудову кар’єру на телебаченні, його знали, поважали. Тато режисирував безліч міських заходів, зокрема “Вересневі самоцвіти” на хуторі Надія. У віці 50+ міняти “насиджене” місце і йти в театр було не так просто. Проте пристрасть до ТЕАТРУ взяла гору, здолавши невпевненість і страх».
    В одній із своїх публікації режисер писав: «У фойє нашого театру висять портрети корифеїв української сцени. Майже кожного дня перед тим, як увійти до глядачевої зали на репетицію, я хоч на мить зупиняюсь біля них. Ще й ще раз вдивляюсь у такі знайомі, пройняті внутрішнім світом обличчя і, немовби долинають їх приглушені голоси… Стою, вслухаюся і безмежно пишаюсь тим, що народився на їх землі, що доля подарувала мені щастя працювати саме у тому театрі, на кін якого у далекому жовтні 1882 року вийшли вони! Скільки ще можна і треба черпати з невичерпного джерела їх творчості, котре не заросте і не затерніє, доки живе Україна!».
    Свій перший театральний сезон 1989 року Барський відкрив п’єсою Миколи Куліша «97» про голод в Україні 1922-1923 років. Йому дорікали: народу потрібні веселощі та видовище, а не трагедії. Однак, режисер наполіг на виставі, стверджуючи, що до глядача треба доносити правду. Наш земляк прийшов до театру зі своїм баченням його подальшого розвитку. Вніс значні зміни до репертуару, вважав за необхідне не тільки розважати глядача, а й виховувати його.
    Окрім творчих, у часи «перебудови» на плечі керівникові лягло безліч господарських проблем: вчасна виплата заробітної платні, забезпечення житлом молодих акторів, ремонт будівлі. І все ж, роки роботи в театрі були найбільш насиченими у його житті.
    Михайло Ілліч здійснив постановку більше двадцяти п’єс. Більшість – із золотого фонду української та світової класики: «97» М. Куліша (1989), «Наймичка» за І.Карпенком-Карим (1990), «Василь Миронович і кумпанія» (1990), «Пошились в дурні» М. Кропивницького (1991), «Як наші діди парубкували» В. Канівця (1991), «Різдвяна ніч» М. Старицького (1993), «Сава Чалий» І.Карпенка-Карого (1994). Вони стали прикрасою репертуару і мали успіх у глядача. Містяни із задоволенням сприймали музичні вистави та оперети, серед яких – «Тітка Чарлея» О.Фельцмана, «Весела вдова» Ф.Легара, «Сільва», «Маріца» І.Кальмана та інші.
    Михайло Барський є автором низки власних п’єс, зокрема: «Шляхи до щастя» (у співавт., 1960), «Недоспівана пісня» (1969), «Високе небо» (1981), «Жених напрокат» (1992), «Мила сімейка» (у співавт. з В.Шураповим, Н.Нусбаумом, 1995). Автор драми «Іскра його вогню» (1970).
    Головний режисер був прекрасним аналітиком і театральним критиком. Проникливо і глибоко розбирав кожну виставу, допомагаючи акторам зрозуміти ідею твору, побачити зерно ролі, позбавитись промахів. Турбувався про ансамблевість гри, про якість спектаклів, про зростання фаховості, а головне – про репертуар, який би дарував мистецьку насолоду глядачеві, задовольняв смаки різних верств населення.
    Творчу діяльність митця було гідно поціновано: у березні 1989 року присвоєне звання заслуженого діяча мистецтв України, у грудні 1992 року – народного артиста України.
    У театрі імені Марка Кропивницького Михайло Барський працював до свого від’їзду в Ізраїль у 1996 році.

    В Ізраїлі разом із родиною Михайло Барський оселився у місті Пардес-Хана. Невдовзі знов занурився в улюблену роботу – став художнім керівником театру «Шалом» при міському Палаці культури. Колектив очолював до 2010 року. Було поставлено кілька яскравих вистав – «Витівки Хануми», «Фарширована риба», «Царствіє небесне», з якими театр гастролював країною.

    Але подумки наш земляк залишався на землі корифеїв. «Буквально за кілька місяців до його смерті, – згадує донька, – я стала свідком телефонної розмови між татом та колишнім диригентом театру ім. М.Кропивницького Наумом Нусбаумом. Це було взимку, можливо, Наум дзвонив привітати його з днем народження. Говорили про спільних знайомих. Тато згадував про роботу в театрі, про вистави та акторів з великою любов’ю і, звичайно, із сумом. Не дивлячись на те, що почував себе дуже погано, очі горіли молодим вогнем, а в голосі зовсім не було чути старечої немочі. Театр, ба навіть розмови про нього, витягували його з хвороби, надавали сенсу й сили».
    Талановитий драматург і режисер Михайло Барський пішов у засвіти 5 травня 2012 року. Похований на кладовищі міста Пардес-Хана в Ізраїлі.
Він був щасливою людиною, бо серце все життя живилося любов’ю до театру. Театр передавав її глядачам.

ПАМ’ЯТЬ ПРО ЗЕМЛЯКА

Дякуємо за допомогу у підготовці виставки дружині режисера Евеліні Барській та доньці Елеонорі Барській.