Куценківські читання

Шевченкіана письменника Володимира Гараніна


    Далекого 1927 року, розмірковуючи над феноменом творчості Шевченка, Євген Маланюк зазначив у статті «Репліка»: «Процес матеріялізації Шевченкової поезії потужно триває і тільки, коли він закінчиться власною державою, ми зможемо сказати, що сучасність доросла до Шевченка. До того часу Шевченко завжди буде силою, що змушуватиме рости».
    Історія дещо коректує Маланюка: чи доросла сучасність до Шевченка попри власну державу? Безперечно одне: він завжди буде силою, що змушує рости.
    Чимало видатних земляків впродовж свого життя зверталися до творчості Шевченка: його світогляд, філософію, творчість намагалися осягнути Володимир Винниченко, Дмитро Чижевський, Євген Маланюк, драматичні твори присвятили Кобзареві Юрій Яновський, Сава Голованівський, поезії – Яр Славутич, Володимир Бровченко, Дмитро Іванов, Олена Журлива, Борис Чичибабін, Валерій Гончаренко, наукові дослідження – Ієремія Айзеншток, Федір Сарана. Шевченкіана – у творчому доробку літературознавців Леоніда Стеценка, Миколи Равлюка, Володимира Базилевського, Володимира Панченка, Григорія Клочека, Леоніда Куценка.
    Своя Шевченкіана й у Володимира Михайловича Гараніна, який побачив світ 80 років тому у селі Троянка на Голованівщині. Пізніше згадував: «Багато дечого, що допомогло мені збагнути глибинну суть, красу, лексичне й семантичне багатство української мови, її величавість, гармонійність і витончену Вселенську світобудову, подарувала мені рідна Троянка, школа, мати. І це не випадково, адже теперішня Кіровоградщина разом з іншими центральними областями України – це той ареал, де формувалася наша мова.» Не випадково вищу освіту Володимир Гаранін здобував на філфаці Одеського університету ім. Мечникова, хоч більше двадцяти років подальшого життя було пов’язано зі службою в органах МВС.
    Поет, прозаїк, перекладач, мовознавець, член Національної спілки письменників та Національної спілки журналістів України, двічі обирався депутатом Одеської міської ради, делегат другого, третього, четвертого, п’ятого з’їздів та конференції НСПУ, обирався членом ради НСПУ, членом ради та відповідальним секретарем Одеської обласної організації НСПУ, очолював часопис «Літературна Одеса», один з організаторів проведення щорічних літературно-мистецьких заходів, присвячених пам’яті визначного поета-сатирика Степана Олійника, лауреат однойменної літературної премії, дипломант Всеукраїнського конкурсу «Байка-2001», лауреат конкурсу «Українська мова – мова єднання» (2003, 2004, 2005, 2006), має урядові нагороди, почесні відзнаки НСПУ – ось такий він, наш земляк.
    Від середини 1970-х і дотепер у творчому доробку Володимира Михайловича близько двадцяти книг поезії і прози («Доброзичливий Горобець», «Червоні світанки», «Притчі про козака Мамая», «Голубі серпанки», «Осінні мелодії», «Звична справа», «Дума про Сірка» та ін.), з півсотні публікацій у збірках, близько п’яти сотень – у періодиці.
    Шевченкіана Володимира Гараніна складається з поезій, мовознавчих робіт і малярських творів. У 2004 році вийшла друком збірка творів поетів Одещини різних поколінь, присвячених Тарасу Григоровичу Шевченку. Вона має назву «Думи мої, думи мої…». Упорядкована Володимиром Гараніним. На титульній сторінці він зазначив: «Кіровоградському музею – це одна з найдорожчих для мене праць, яку я зробив».
    Сім віршів Володимира Михайловича увійшли до збірки. Шевченкове слово органічно вплітається в поетичну тканину вірша «Яка би доля не була», Шевченкові слова про любов до коханої так само органічно входять у вірш «Були ми разом…». Наснажується автор і Шевченковою ідеєю безсмертя рідного слова як символу безсмертя України.
    До збірки «Віщий голос», виданої 2006 року з нагоди проведення в Одесі та Одеській області Міжнародного літературно-мистецького свята «В сім’ї вольній, новій», увійшли твори переважно українських поетів, що жили і працювали чи сформувалися в ХХ столітті, а також низка віршів поетів різних народів. Всіх їх об’єднує шевченківська тема. Володимир Гаранін представлений віршем «Яка би доля не була». Ім’я Шевченка у вірші відсутнє, але його духом насичений твір. До того ж емоційно-змістовим камертоном до поезії править епіграф з Кобзаря.

Свою Україну любіть.
Любіть її... Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
                             Т. Шевченко
Яка би доля не була —
Хай править човника хисткого.
Ген серед виру навісного
Хизується розпука зла.
Чи добра, чи пекельна мить —
Свою Україну любіть.

Нехай вона під тином спить,
Чи серед степу шкандибає,
Чи в горі мучиться безкраїм,
Чи в прірву, стогнучи, летить,
Чи йде нещасна на спокуту —
Любіть її... Во время люте...

Якщо ж у розпачі колись
Блукатиме, як вітер в полі,
А чи спіткнеться на роздоллі,
Де діти грішні розійшлись —
Любіть, щоб пекло обминути,
В останню тяжкую минуту.

Не забувайте, що не раз,
Вона кигикала, мов чайка,
А їй услід летіла лайка,
Що слав зухвало свинопас...
Не тра за неї сльози лить, —
За неї Господа моліть.

    Того ж таки 2006 року Володимир Гаранін упорядкував книгу поезій Тараса Шевченка, додавши до поеми «Кавказ» передмову Івана Дзюби «Ніби породжений нинішнім станом людства» з рядками: “Такий Шевченків «Кавказ» на тлі непроминального минулого… А що це минуле не минуло, і не тільки озивається нині, а й триває й доповнюється, - це разюче видно кожному з нас…”, а до поеми «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…» - передмову Євгена Прісовського «“Національний сором”, національна свідомість і загальнолюдські ідеали», в якій автор ділиться з читачем думкою: «Шевченко переоцінює історію України, про яку з захопленням писали псевдопатріоти – українофіли, й дивиться на неї тверезим, суворо реалістичним поглядом. Він гостро пародіює ці розчулені оцінки минулого, в якому, мовляв «воля виростала, Дніпром умивалась!», і подає свою концепцію того минулого, і героїчного, але ж і кривавого, й ганебного, коли в цій кривавиці повстань кращі сини України, гинучи за її волю, виявились зрадженими, окраденими псевдовождями, які продавали батьківщину тому, хто більше заплатить їм».
    2007 року за невтомну подвижницьку громадську діяльність на терені захисту незалежності, територіальної цілісності, національно-патріотичного виховання молоді, впровадження української мови в усі сфери громадського і культурного життя України і зокрема Одещини, Володимир Михайлович Гаранін став лауреатом премії «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля» Всеукраїнського благодійного культурно-наукового фонду Тараса Шевченка.
    Президентом фонду є правнучка Тараса Шевченка по сестрі Катерині поетеса Людмила Красицька. До 200-літнього ювілею Тараса Шевченка Фондом було видано Шевченківський краєзнавчий альманах з багаточисельними краєзнавчими і літературознавчими розвідками, присвяченими Кобзарю. Серед авторів поетичної Шевченкіани в альманасі представлений Володимир Гаранін. Дарчий напис для музею Карпенка-Карого на примірнику цього видання він зробив у селі Стайки на Київщині, в гостинній хаті праправнучки Тараса Шевченка Людмили Олександрівни Красицької.
    В останні роки Володимир Гаранін рідко звертається до улюбленого ним жанру поезії. Його непокоїть, що рідна мова, за висловом Михайла Коцюбинського, «загнана під стріху». Він вирішив всіма доступними методами боротися за відродження української мови, впровадження її у всі сфери життя; усним і друкованим словом доводити її унікальне значення серед найрозвиненіших мов світу; її космічну гармонію; її незрівнянну з жодною мовою світу мелодійність, її глибоке коріння».
    Мовознавчі книжки Володимира Гараніна «Як парость виноградної лози: роздуми про рідну мову» та «Еней був парубок моторний: лексична енциклопедія “Енеїди”» в 2007 році були відзначені премією імені Івана Огієнка.
    2009 року побачила світ нова книга Володимира Гараніна «Реве та стогне Дніпр широкий: екскурс по сторінках “Кобзаря”», в якій розглядаються твори Шевченка з позицій сьогоднішнього дня. Але це не критичні статті, присвячені окремим творам, а пояснення багатьох Шевченкових ідей на основі тих відомостей, що стали доступними у наш час, розшифровка, роз’яснення Шевченкового мислення у нерозривному зв’язку з народними традиціями, віруваннями, пояснення словосполучень, окремих слів, які використовував Шевченко і які формують багатющий підтекстовий простір. «Це книга, якій я віддав дуже багато сил і енергії, вона для мене чи не найдорожча», - написав у одному з листів до музею автор.
    У передмові до книги «Реве та стогне Дніпр широкий» Володимир Гаранін наголошує, що важко переоцінити те значення, яке має Шевченківський «Кобзар» для українського народу, бо жоден вітчизняний мислитель не зумів з такою силою, з такою глибиною висловити його душу, його сподівання, воскресити майже мертву національну свідомість, прадавні, покриті сивиною тисячоліть історичні корені, як це вдалося Шевченку. Автор зауважує, що не ставив перед собою завдання по-новому прочитати Шевченка - лише висловив свою думку стосовно окремих поезій, окреслив лексику, фразеологічні звороти, які використовував Шевченко, тобто намагався разом з читачем перегорнути сторінки книги, яку давно називають книгою буття українського народу. На погляд Гараніна, проблема прочитання Шевченка полягає ще й у тому, що про нього написано багато і значна частина сьогоднішнього нашого суспільства знаходиться в полоні старих ідеологічних догм, зруйнувати які не так-то просто.
    Кожний твір, що розглядається автором, є окремою главою книги. Вона стане у пригоді вчителям, студентам, учням старших класів загальноосвітніх навчальних закладів.
    Нарешті слід сказати ще про одну складову Шевченкіани Володимира Гараніна – його малярські роботи (до речі, як художник він працює близько 40 років).
    Після персональної виставки нашого земляка в одеському Будинку письменників у 2008 році письменник і академік Богдан Сушинський зазначив: «Поет і в живописі залишається поетом: асоціативність сприйняття навколишнього світу, експресія кольору і світла, селянська давнина України – все це в етюдах Володимира Гараніна, воно працює на макрообраз, навіяний започаткованою серією робіт Шевченка «Мальовнича Україна». Декотрі з етюдів настільки дихають поезією, що так і просять додати до них по кілька суто поетичних рядків».
    Одна з робіт, представлених на виставці (і, на думку журналіста Романа Кракалія, чи не найкраща) – портрет Тараса Шевченка: вражає могутній лоб, вираз гніву на обличчі. За сприйняттям поета Станіслава Конака «це образ розгніваного пророка», «протестної особистості».
    Наш земляк поет Валентин Мороз вважав, що побачив зовсім іншого Тараса Шевченка, не схожого на відомі портрети, де він дуже сердитий. У Гараніна Шевченко - мудрець і філософ.
    Сам автор сказав так: «Написати Шевченка було моєю мрією. Маю вдома кілька незакінчених портретів. Я хотів написати мудреця, показати його як трагічну особистість».
    Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Адже Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть.
    У формуванні світогляду, духовних цінностей, творчих замислів Володимира Михайловича Гараніна Тарас Григорович Шевченко відіграв величезну роль. Про це – в рядках поезій Гараніна:

Всім добрим людям завжди буде,
Мов та провісниця-зоря –
Світить,
Палать,
Бентежить груди
Могутнє Слово Кобзаря!

Джерела та література:

1. Гаранін В. Реве та стогне Дніпр широкий: Екскурс по сторінках «Кобзаря». – Одеса:
Астропринт, 2009.

2. Балада про вербу; «Яка би доля не була»; «Були ми разом – пам’ятаєш?»; «Всім добрим
людям завжди буде…»; Шевченко на порозі вічності; Співачка; Рідне слово // Думи мої,
думи: Поезії, присвячені Великому Кобзареві / Упоряд. В. Гаранін. – Одеса: Астропринт,
2004. – С.34-43.

3. «Яка би доля не була» // Віщий голос: Вірші про Т.Г. Шевченка. - Одеса: Екологія, 2006. –
С.100.

4. «Всім добрим людям завжди буде…»; «Яка би доля не була»; «Були ми разом –
пам’ятаєш?» // Шевченківський краєзнавчий альманах. – К.: Альвія, 2007. – С.74.

5. Шевченко Т. Поезії / Упоряд. В. Гаранін. – Одеса: Екологія, 2006.

6. Гаранін Володимир Михайлович: Біобібліографічний покажчик. - Серія «Письменники
Одеси». Вип. 26. / Упоряд. О. Нуньєс. – Одеса: ОДНБ ім. М. Горького, 2008.

7. Кракалія Р. «Землі своїй віддячить за талант» // Море. – 2008. - № 3(16). – С.3 обкл.

8. Дубров Б. Языковая энциклопедия Владимира Гаранина // Вечерняя Одесса. – 2010. –
5 июня. – С.3.

9. Кіровоградський міський літературно-меморіальний музей І.К. Карпенка-Карого.
Лист В.М. Гараніна до Л.М. Хосяінової. 19.09.2008 р. (КМЛМ кн-7404).


Лариса Хосяінова, головний зберігач фондів Кіровоградського міського
літературно-меморіального музею І.К.Карпенка-Карого