Публікації

Захоплений трудівник
До IV Куценківських читань


apub084.jpg (5345 bytes)


"Нетлінність мистецького подвигу. В чому шукати критериї його виміру? У людській шані, пам'яті? Так. Та, мабуть, найбільше - у його продовженні, примноженні, у тому, що звемо ми спадкоємрістю традицій".

Леонід КУЦЕНКО

    Як Кіровоградщина немислима без Хутора Надія, що Л.Куценком оспіваний уже в посмертній книзі "Стежками Хутора Надія", за якою я крізь сльози робила радіопередачу до річниці смерті автора, так немислима вже історія нашого краєзнавства й літератури без постаті й трудів цього невтомного, захопленого життям, людьми і працею генератора ідей, слідопита, відкривача, подвижника. І всі ці іменники - з його улюбленим епітетом "термоядерний", яким він, знаю, щедро нагороджував С.Барабаш, мене і, мабуть, ще багатьох своїх симпатиків.
    Саме завдяки його першим краєзнавчим розвідкам - статтям у пресі, буклетам, брошурам, радіо- і телепередачам вивчала степовий край я - уродженка чернігівського Полісся, що закінчила вуз на Слобожанщині, а працювала до Кіровограда в Дніпропетровську та в Білорусії. (Спасибі тобі, Льоніна душе, за любов і щирість, вкладену в рядки про твій ріднокрай, що й мені став любим!)
    А вразила мене вперше глибока його дослідницько-довідкова робота - "Літературний словник Кіровоградщини", виданий у 1995 році, в якому особисто я як бібліотекар давно відчувала потребу.
    Скромно-лаконічну передмову до свого проекту, якого виколисував у думках мало не півстоліття, автор-упорядник Л.Куценко назвав "Багатство і слава краю", маючи на увазі літературу. На жаль, відтоді - вже півтора десятиліття - ніхто не робить подібного акценту: ні політологи, ні економісти, ні культурологи. А жаль. Бо сказано переконливо, впевнено й назавжди. Все минає, а слово - невмируще (бо "спочатку було слово", тобто слово - основа), як і прізвище, яке тепер береться в чорну рамку, - Л.Куценко - теж ввійшло назавжди в поняття "багатство і слава краю". Може, нащадки таки усвідомлять, що є цінності, дорожчі за золото, уран, алмази, вугілля - підземні поклади, на яких живемо? Це - наземні цінності, особливі люди-мурахи, які своєю працею вибудовують дім Духу, який служить усім віки. Ця синя книжечка на 125 с.
    "Літературний довідник Кіровоградщини" - настільна в мене і в моїх колег-бібліотекарів, педагогів, письменників. До 300 імен, означених там Л.Куценком, за 15 років я вручну дописала ще десятки нових, що дарує час.
    І все мрію і сама як бібліотекар, і як читачка: хто й коли повторить і розширить цей подвиг вченого-краєзнавця - доповнить і перевидасть "Літературний словник" Куценка. Хто здійснить подібне в інших сферах - сконцентрує в довідниках художників, музикантів, театралів - земляків? (Запропонувала нещодавно такий проект одному з видавництв - дорого, кажуть. Звикли до бідності й дешевизни.)
    ...Він умів відкривати і починати, де ж ми - хоча б продовжувачі? Гадаю, не останнє наукове слово міг би сказати в цій справі колектив наукової бібліотеки, де Л.Куценко проводив роками свої краєзнавчо-літературні "розкопки", яку перейменував і прославив, не забуваючи бути вдячним бібліотеці за свої успіхи й лауреатство. Серед того святилища літературних муз опинилась тоді і я - з першими двома книжками "Заворожи мене" і "Веселі дрібнички із сімейної скарбнички" (1993, 1994). Гадаю, це міні-визнання і "увічнення" не лише на мене подіяло окрилююче-стимулююче: відповідальність за окрилення багатьох з нас, тоді початківців у книгодрукуванні, привела до нових книг, призвела до вищих табелів про ранги...
    В одній зі своїх перших книг чи статей про славетних земляків і людей, причетних до Степової Еллади (а писав він про Д.Чижевського, М. Куліша, М.Зерова, І.Микитенка, Т.Юру, М.Вороного, Н. Левицьку-Холодну, В.Сосюру, Є.Маланюка, який став згодом героєм його докторської дисертації), він роздумував над значенням праці, якій і сам безоглядно віддавався сповна. Часом замислювався про нетлінність мистецького подвигу. В чому бачив її? Перечитайте епіграф-цитату.

Антоніна КОРІНЬ,
науковий співробітник літературно-
меморіального музею ім. Карпенка-Карого


"Народне слово", 15.02.2011