У кіровоградському літературному музеї Карпенка-Карого вшановували пам'ять Леоніда Коцаря, автора п'яти поетичних збірок, редактора газети селищної ради "Новенський вісник" і просто хорошої людини за словами тих, хто його знав.
   Цей захід організувала науковий співробітник музею поетеса Антоніна Корінь, яку з Леонідом пов'язували дружні стосунки, починаючи з часів літературної студії "Сівач", якою керував молодий Валерій Гончаренко. До речі, саме поет Гончаренко став редактором перших поетичних збірок Леоніда Коцаря, а тому ім'я Валерія постійно звучало під дахом літературного музею. Кіровоградський бард Андрій Фоменко навіть виконав пісню на вірші Гончаренка, але в пам'ять про Льоню Коцаря. Ось як поєднані поети перед обличчям вічності!
   Чорнобилець Леонід Коцар пішов із життя минулого літа. Зупинилося серце. Причому помер у батьківській хаті в селі Маловисківського району, куди навідався в жнива і, оскільки поет, можна вважати - ще й за натхненням! А ще раніше пішов у вічність його брат, також чорнобилець Володимир Коцар, якому присвячена видана окремою збіркою поема "Сивий степ".
   Своїми спогадами про Леоніда Коцаря поділилися почесна громадянка селища Нового Віра Махоріна, чорнобилець, автор поетичних збірників Сергій Колесников, консультант Всеукраїнської асоціації терапевтів і хірургів Олександр Боршуляк. До речі, Віра Іванівна Махоріна колись працювала заступником начальника обласного управління культури, а ще раніше керувала театром ляльок, де про неї і сьогодні тепло згадують. Вона з когорти тих людей, про яких ще Блок сказав: "Нам спокій тільки сниться". Та, мабуть, Вірі Іванівні він і не сниться. Бо ж не за гарні очі її, пенсіонерку, обрано почесною жителькою селища Нового, патріотом якого вона й сама себе вважає. За життя Леоніда Коцаря вона допомагала йому випускати газету, а тепер підхопила його справу. Секретар громадської організації Спілки ветеранів селища Нового, Віра Іванівна багато уваги приділяє вихованню підростаючого покоління. До літературного музею вона привела дівчаток з ансамблю "Джерельце", які читали вірші і співали пісні, музику і слова яких написав також великий патріот селища Нового Леонід Коцар, Царство йому Небесне.
   Найвідоміший у Кіровограді та й, мабуть, в області диктор Микола Левандовський, котрий далеко не в юному віці також почав писати вірші, зізнався, що творчість Льоні Коцаря його розчулила і пошкодував, що автора за життя не знімало телебачення.
   Пам'ять про людину потрібна вже не стільки цій людині, вона вже в інших світах, їй байдуже. Вона потрібна нам, щоб знати - в цей світ, нехай він і не такий досконалий, людина приходить не випадково. Вона живе, доки її пам'ятають.