В останні роки на Кіровоградщині зростає інтерес до краєзнавства. Ми повертаємось обличчям до минулого, пильніше придивляємося до сучасного, дивуємося швидкості змін і намагаємося зберегти пам'ять про це для нащадків.
   Загалом-то краєзнавці - дивні люди: вишукують, вичитують, випитують, ночують в Інтернеті, витрачають власні кошти, аби дізнатися, зібрати, відтворити і поділитись надбаним із земляками. Серед громадськості нашого міста на слуху імена Олександра Чуднова, Володимира Боська, Володимира Тютюшкіна та інших.
   З липня виповнилося б 85 років людині, з якою, на жаль, літературно-меморіальний музей І.К.Карпенка-Карого розминувся у часі. Краєзнавець, письменник, педагог Микола Кузьмович Смоленчук полишив цей світ у 1993 році, за два роки до нашого відкриття. Але якісь незримі ниточки, мабуть-таки, існують, адже на початку віддалених тепер 1950-х років Смоленчук активно виступав за створення в єлисаветградському будинку Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) меморіального музею. В нотатках виклав бачення, яким музей має бути, чим займатиметься і навіть список можливих експонатів склав. До цієї ж теми повертався у статті "Над картою єлисаветградської околиці" у 1991 році.
   "Посмертне" знайомство музею зі Смоленчуком, осягнення його літературно-краєзнавчої спадщини відбулося завдяки вірній дружині, помічниці і порадниці Миколи Кузьмовича - Нінель Михайлівні. В останні роки життя частину свого архіву письменник передав до Державного архіву Кіровоградської області. Коли на міському обійсті Тобілевичів відкрився музей, Нінель Михайлівна решту архіву передала нам. Стає зрозумілим, яким всепоглинаючим для цієї людини було захоплення літературним краєзнавством. А почалось воно з часів учителювання в Бобринці, де 1959 року Смоленчук створив кімнату-музей М.Кропивницького і братів Тобілевичів.
   Газетні вирізки про Ю.Яновського, І.Микитенка,   М.Кропивницького, І.Тобілевича, акторів-корифеїв він збирав десятиліттями. А скільки книг було в домашній бібліотеці Миколи Кузьмовича! На них ішла чимала частка викладацької зарплати, але утриматись від тих придбань не міг. Нінель Михайлівна інколи сердилася (адже було потрібно ростити двох доньок), та все ж таки розуміла чоловіка, інакше бібліотека Смоленчуків не стала б такою великою і цікавою.
   Здавалося б, за роки спілкування музейників з Нінель Михайлівною в будинок Тобілевичів передано чимало: фото корифеїв позаминулого століття, листування Миколи Кузьмовича з сином Марка Кропивницького Володимиром, рукописи, книги, документи і безліч цікавих речей. Та нещодавно отримали ще один дарунок - факсимільні (1966 року) видання автографів славнозвісної рукописної збірки Тараса Шевченка "Три літа", а також щоденника і автобіографії поета (1972 року) з післямовами професора Є.Шабліовського. Відтворені формати альбомів, колір паперу і чорнил. Навіть обкладинки повторюють оригінали. Ці книги навесні було представлено на музейній виставці, присвяченій Кобзарю.
   Такі знакові для культурного простору краю особистості, як Микола Смоленчук - то чисті і глибокі криниці. Багато років черпаємо з них, а вони не міліють і так само корисні для нащадків.
   Микола Кузьмович ліквідував достатньо "білих плям" у літературному краєзнавстві Кіровоградщини. У періодиці друкував чимало статей про видатних краян, інколи - з продовженням, з номера в номер. Наприклад, "Я взяв життя" (І.Тобілевич та його родина на Єлисаветградщині), "Кропивницький і його рідний край", "Помилки у жандармському циркулярі" (про В.Винниченка), "Штрихи до біографії драматурга" (про М.Кропивницького). Але де ж тепер ті газети? По архівах та музеях.
   Знаємо, що все опубліковане у періодиці М.Смоленчуком було дбайливо переведено на електронні носії його учнем О.Бабенком і давно чекає на зустріч із читачем у вигляді книги. То, може б, на хвилі краєзнавчого Ренесансу керманичі Кіровоградщини подарували б нашій області таку потрібну книгу? Читалася б вона з цікавістю, адже Микола Кузьмович мав неабиякий дар слова. А потім представили б новонароджену книгу у нашому музеї.
   Колись Микола Смоленчук привів до запустілого і майже зруйнованого будинку Тобілевичів студентів-філологів. Із міношукачем вони намагалися знайти оббиту металом скриню з нелегальною літературою. На початку 1880-х Іван Тобілевич, тоді ще секретар поліцейського управління Єлисаветграда, закопав її перед обшуком десь на подвір'ї. І звісно ж, не міг не розуміти Микола Кузьмович, що скриню ту давно викопав сам хазяїн. Але ж як горіли очі у студентів! На все життя запам'ятали, мабуть, ту пригоду, Карпенків сад і двір.
   От уявіть собі: в музеї гості, багато молоді. На столику стоїть старенька скринька, її поволі відкривають, а там - та сама книга літературних розвідок, омріяна нами разом з Нінеллю Смоленчук. І хай вона приносить користь і славить край, і буде в школах і бібліотеках, і в спеціальному кіоску в центрі міста, де б продавалися й набори листівок, буклети, книги про Кіровоградщину.
   Чи може таке трапитись до Дня міста? А взагалі може? От би Микола Кузьмович зрадів! Не власній книзі у кіоску, а тому що малу батьківщину, її історію любимо і шануємо.