Третього жовтня виповнюється 85 років
краєзнавцю, керівникові літературно-драматичної
частини Кіровоградського академічного
українського музично-драматичного театру ім. М.Кропивницького
Володимиру Шурапову. Дружба музею І.Карпенка-Карого
з цією непересічною особистістю триває вже 15
років.
Однією з принад роботи у музеї є
спілкування з талановитими, неординарними
людьми. Саме таким є Володимир Петрович. Не буде
перебільшенням сказати: жіночий колектив нашого
закладу його обожнює. Чому? Молодь каже: він
позитивний, контактний, випромінює добро.
Дивуються: так доброзичливо, по-лицарськи
поводились з жінками хіба що в позаминулому
столітті. Старше покоління віддає належне його
таланту дослідника, краєзнавця, популяризатора
українського театру корифеїв і літописця театру
ім. М.Кропивницького.
Народився Володимир Петрович 1928 року у
Зінов'євську (так тоді називалося наше місто).
Підлітком зазнав лихоліття страшної війни з
фашистами, голод, нестатки. Але (з автобіографії):
«По всіх усюдах, де б я не був, добрі люди навчи¬ли
і професіям, і поглядам, і філософії життя».
Він уміє бути вдячним «добрим людям»,
місту, з яким пов'язане життя, Театру (саме так, з
великої літери). І вдячність свою, і патріотизм
доводить справами. З автобіографії: «З 1993 року в
цьому Театрі (ім. М.Кропивницького. — Л.Х.) очолюю
літературно-драматичну частину. Як і Патрон
театру, вірю в його сходження на Олімп світового
визнання. Адже «Храм його богів» освітлює і мою
стежину творчості. Велінням Всевишнього стало
можливим написати і видати сім книжок про рідний
Театр, не рахуючи великий доробок різноманітних
нарисів, досліджень, радіо- і телепередач,
сюжетів та інформацій».
Зазначимо: з часів написання цих рядків
минуло кілька років і творчий доробок став ще
вагомішим. Дослідницька і популяризаторська
праця Володимира Петровича Шурапова достойно
поцінована: альбом «Театр Марка Кропивницького (Минуле
і сучасне)» приніс звання лауреата обласної
премії ім. В.Ястребова в галузі краєзнавства (2002),
історичний нарис «Марко Кропивницькйй та його
спадкоємці» — перемогу в номінації
«Літературознавство та публіцистика»
літературної обласної премії ім. Євгена Маланюка
(2010).
Ювіляр — заслужений працівник
культури України.
На наш погляд, театру ім. Марка
Кропивницького дуже поталанило: у нього Нестор-літописець
найвищого гатунку — професійний історик і
вправний літератор в одній особі.
Роки не мають влади над цією людиною.
Він — як потужний випромінювач ідей. І завжди
втілює задумане в життя.
У музеї радо допомагають Володимиру
Петровичу, коли потрібні рідкісні вже фото або
література для його нових задумів. Розуміємо, що
робимо спільну справу. Розуміє це і він, даруючи
музею програми, афіші, буклети і фото
теперішнього театру. Час плине надто швидко. Мить
— і це вже історія.
Одним з останніх і надзвичайно цінних
подарунків Володимира Петровича стало
прижиттєве видання комедії І.Карпенка- Карого
«Житейське море» (1905). На титулі книги цікавий
напис: «Хорошій людині і гарному товаришеві
Михайлові Донцеві. Від вірного друга Миколи
Сочеванова. 19.VII.44 р. м. Суми». Михайло
Олександрович Донець (1900-1981) — заслужений артист
України, режисер, «останній з могікан» театру
корифеїв. Працював у трупах Садовського,
Саксаганського, театрах Полтави, Харкова, Сум. У
1949-1965 pp. — режисер театру ім. М.Кропивницького.
Микола Іванович Сочеванов (1879-1977) — племінник
Марка Кропивницького. Півстоліття віддав
мистецтву, працював у багатьох дореволюційних
українських трупах, обласних і самодіяльних
театрах. У 40-х pp. XX ст. — артист, постановник,
режисер Сумського обласного українського театру.
У Сумах шляхи двох митців пересіклися.
У наш час з ласки Володимира Петровича
подорож цієї книги закінчилася, її місце — в
музейній експозиції.
...Літній день минулого літа. З директором
музею Катериною Лісняк ми в гостях у подружжя
Шурапових. Ніна Миколаївна — вірна життєва
супутниця Володимира Петровича. Кілька годин
спілкування з сім'єю, де панують повага, любов і
розуміння, пролетіли непомітно. До музею
передано частину особистого архіву краєзнавця.
Занурююсь у фото, документи, рукописи, і раптом
спадає на думку сказати нашому другу-ювіляру ось
що. Яка ж Ви щаслива людина, Володимире Петровичу!
Господь Вам дав багато (не тільки радощів,
талантів і досягнень — всього було), але нічого
Ви не втратили дарма.
«Реалізована людина», — каже музейна
молодь. «Світла людина», — додаємо ми. І точно
знаємо, що задуми, ідеї не полишать Вас, а значить,
нам ще довго працювати разом. |