Будь-який край зникає, коли його покидають мешканці. Причини різні - від морального дискомфорту й духовної пустки до меркантильних розрахунків на краще облаштування. Але цій людині не закинеш названих крайнощів, бо вона пішла від нас відомою і затребуваною не тільки на Кіровоградщині. Як кажуть, - у кращі світи... Проте її емоційність, імпульсивність, невичерпна енергія залишаються прикладом для тих, кому пощастило бути студентами яскравої викладачки.
    Світлана Григорівна Барабаш - літературознавець, фольклорист, поетеса, педагог. Народилася 30 червня 1941 року в селищі Олександрівка Кіровоградської області, з медаллю закінчила тутешню середню школу №1. Працювала кореспондентом районки, заочно навчаючись на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, а потім продовжила студії на філологічному факультеті цього ж закладу.
    Дорога випускниці прослалася на Донеччину, де викладала українську мову й літературу молодим шахтарям у вечірній школі робітничої молоді. А потім дуже перспективну шкільну вчительку "впрягли" на десятиліття у викладацьку роботу в Донецькому державному університеті, де пройшла вона всі ланки благородної професії. Наша невгамовна землячка постійно підвищувала фаховий рівень і часто відзначалася керівництвом університету, міста та області. Там же, в Донецьку, захистила кандидатську дисертацію по творчості Андрія Малишка.
    Світлана Григорівна одержала звання: відмінник народної освіти України, заслужений працівник освіти України. Повернулася до Кіровограда, де плідно працювала у педуніверситеті імені Володимира Винниченка. А з 1993 року обійняла посаду завідувача кафедри українознавства Кіровоградського державного технічного університету.
    З ініціативи Світлани Барабаш в університеті проведено V міжнародну українознавчу конференцію спільно з Інститутом українознавства Міністерства освіти і науки України. Учасниками конференції стали вчені з багатьох країн світу. Тут під її керівництвом працював Етнологічний центр під егідою Інституту етнології, мистецтвознавства та фольклористики НАН України. Щорічно очолювана нею кафедра проводила Всеукраїнські студентські науково-практичні конференції. Словом, Світлана Григорівна почувала себе потрібною, була впевнена в тому, що її діяльність цікава молоді.
    Наукову діяльність гармонійно поєднувала з громадською. Вона створила крайовий осередок Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги та міську організацію "Союзу українок", була членом комісії з присудження обласної літературної премії імені Євгена Маланюка, членом обласної ради Конгресу української інтелігенції. А наповненість авторських телепередач "Вітальня Світлани Барабаш" й "Театральне фойє" ще й досі складно повторити...
    За внесок культурологічними, літературознавчими та краєзнавчими розвідками в обласній та республіканській періодиці (і в "Кіровоградці" - теж) стала лауреатом обласної журналістської премії імені Володимира Винниченка, обласної літературної премії імені Євгена Маланюка. Вона - авторка понад двохсот наукових праць і поетичної збірки "Золоті причали", яка побачила світ у Кіровограді 2000 року.
    Світлана Барабаш нагороджена медаллю "Петро Могила", орденом "Княгиня Ольга" III ступеня, все життя прожила відданою патріоткою-просвітянкою. Сьогодні її задушевно й схвильовано згадують колеги - педагоги, письменники, діячі культури та мистецтва, бібліотекарі. Пам'яті неординарної жінки був присвячений вечір у Кіровоградському міському музеї Карпенка-Карого, проведений при підтримці відділу краєзнавства обласної наукової бібліотеки. До ювілею виданий бібліографічний покажчик, а публікацій у науковця - десятки. Знайшлося на вечорі місце і пісням на вірші Світлани Барабаш, і її поезії - дуже жіночній і в той же час сильній.
    І нехай хтось скаже, що незамінних людей немає. Ні, вони таки є! Пропонуємо читачам кілька поезій Світлани Барабаш.