У
Володимира Євгеновича Панченка – славний ювілей.
Доктору філології, літературознавцю і критику,
письменнику, професору Національного
університету «Києво-Могилянська академія»
виповнюється 60.
В.Панченко зустрічає ювілей великим
доробком в галузі літературної критики,
досліджень з історії української літератури,
проблем гуманітарної політики в українській
державі. У нього дивовижний дар доносити до
читачів і слухачів істину, проливати світло на
незнані, маловідомі чи призабуті факти з життя
письменників, діячів культури і науки,
відновлювати коди національної пам’яті.
«Історична пам’ять, - зазначає Володимир
Євгенович, - це духовний компонент, на якому
тримається людина і нація».
Аналізуючи численні інтерв’ю,
монологи ювіляра, можна ствердно визначити його
життєві принципи:
- загострене почуття справедливості;
- непримиренність до абсурду в житті;
- невиправне почуття свободи: «природно
бути вільним…»;
- «Ми – нація, яка вміє воювати…Словом»;
- безмежна віра в силу і мудрість
українського народу на шляху вирішення болючих
проблем;
- «…вічне бажання пізнати, побачити,
відчути і …написати!»
Кіровоградці сміливо називають В.Панченка
своїм земляком, адже становлення його таланту як
вченого, політика, громадського діяча відбулося
саме в нашому місті. Володимир Євгенович
зазначає, що в Кіровограді (де прожив 17 років)
ніколи не почував себе як у провінції, адже
культурне життя у ньому, як і в старому
Єлисаветграді, досить інтенсивне. Вважає, що
біографія міста варта окремої книжки.
На його приїзд із Києва чекають, бо
зустрічі з ним – завжди «миті потрясіння»,
прозріння. Його книги люблять за насичений стиль,
за ненав’язливість думки, геніальну простоту
викладу фактів. А написано понад 300 праць! Чого
тільки варте винниченкознавство В.Панченка.
Можна перелічити декілька праць: «Євангеліє
чужих піль…» (1996), монографія «Будинок з
химерами» (1998), «Молоді літа Володимира
Винниченка». 1997 року отримав премію імені О.
Білецького за цикл статей про життя і творчість В.
Винниченка, надрукованих у журналах «Дивослово»,
«Сучасність», «Київ», «Вітчизна», «Березіль». У
1998 році захистив докторську дисертацію
«Творчість Володимира Винниченка 1902-1920 років у
генетичних і типологічних зв’язках з
європейською літературою». У 2005 році книжковий
світ поповнився збіркою розвідок «Володимир
Винниченко: парадокси долі і творчості». Автор
книги водить читача стежками свого героя,
розповідає, як почувалося Винниченку далеко за
межами України.
Ми пам’ятаємо, що 1992 року завдяки його
старанням з Франції привезено і передано до
Кіровоградського краєзнавчого музею колекцію
особистих речей В.К. Винниченка. За сценарієм В.Панченка
відзнято фільм «Голгофа Володимира Винниченка»,
удостоєний премії Українського фонду культури.
Цікаві і надзвичайно цінні розвідки
Панченка про життя і творчість І.К.Тобілевича (І.Карпенка-Карого)
та членів його родини («Самотня хата серед степу»,
«Штрихи до портрета І.Карпенка – Карого в
контексті епохи»). До цього у письменника була
низка не менш цікавих досліджень, методичних
посібників до вивчення художніх творів
української та зарубіжної літератури в школах та
вузах: серія «Урок літератури», книги «Енергія
пошуку», «Віч-на-віч з епохою», «Юрій Яновський»,
«Магічний кристал».
Одна з останніх книг - «Неубієнна
література» - присвячена класикам української
літератури. Автор заглиблюється у таємниці
яскравих творчих особистостей, досліджує
важливі сторінки історії української
літературної критики.
Володимир Євгенович ініціює визначні
видавничі проекти, співпрацюючи з видавництвом
«Темпора», виступає на радіо, телебаченні, а
започатковане ним інтернет-видання «Літакценти»
об’єктивно оцінює художньо-естетичну вартість
творів сучасних українських письменників,
долучаючи до цього широке коло шанувальників
рідного слова. Журнал «Український тиждень»
опублікував серію статей Володимира Євгеновича
про знакові постаті української історії та
літератури: І.Франка, М.Хвильового, П.Тичину, І.Багряного,
поета і архітектора Б.Мозолевського, славіста зі
світовим ім’ям Ю.Шевельова та інших.
Здавалося б: про творчість
українського генія і пророка Т.Г.Шевченка
написано чимало, розставлені всі крапки і знаки
оклику. У В. Панченка є ряд статей, в яких крізь
призму сучасного світобачення виділено
найголовніші для української нації істини -
уявлення Тараса Шевченка про українську мрію і
про те, що стоїть їй на заваді. З огляду на сучасну
ситуацію в країні варто перелічити ці десять
заповідей:
1. Не сподівайтеся на щастя поза «своєю хатою», за
межами рідного краю, бо «В своїй хаті своя й
правда, і сила, і воля».
2. Знайте, що найбільше зло України – в її
«байстрятах», у горе-провідниках, «дядьках
отечества чужого».
3. Не кривдіть «найменшого брата».
4. Пам’ятайте про Суд Господній і земний суд.
5. Остерігайтеся московських обіймів.
6. Знаходьте в собі сили, щоб бути одностайними
бодай перед зовнішніми загрозами.
7. Дорожіть волею, а коли її немає навколо, -
внутрішньою свободою дорожіть.
8. Не заздріть багатим.
9. Вірте в свою будущину – всупереч безнадії
вірте!
10. Возлюбіть Україну!
В одному з інтерв’ю Володимир
Євгенович зізнався: його літературні надбання
починалися з мандрівок. Їх географія лише по
Україні досить широка: перша шкільна подорож до
Умані, поїздка до місць, пов’язаних з життям Л.
Українки, М. Коцюбинського, М.Старицького; вся
степова Україна, Чернігівщина, багата родовими
дворянськими гніздами. Наслідуючи Т.Шевченка,
який альбомом офортів «Живописна Україна» хотів
пробудити інтерес до минулого рідного краю, В.Є.Панченко
навідується знову і знову на Слобожанщину і
Київщину, буває то в Чигирині і Суботові, то в
Глодосах, то на Хуторі Надія, то в Бобринці, то у
винниченківській Григорівці. Про побачене,
пізнане в мандрівках, вивчене в архівах друкує у
періодиці, розповідає у радіопрограмі
«Українські скрижалі».
Минулого року шанувальників творчості
В.Панченка порадувала книга есеїстики «Сонячний
годинник. Книга пілігрима» з понад двадцятьма
ілюстрованими розповідями про місця, де мешкали
Є.Чикаленко, М.Костомаров, І.Мазепа, М.Ге, Л.Костенко,
А.Ахматова, Н.Кобринська та ін. Чотири розділи з
книги присвячено Кіровоградщині. Мандрівник і
дослідник, за його словами, намагається з’єднати
розірваний зв'язок часів (як у шекспірівського
Гамлета). Неочікуваність, непередбачуваність
тієї чи іншої історії, соковита манера оповіді не
залишають байдужими читача, який зближується у
часі і просторі з героями книги, подіями, місцями,
переживає описане разом з автором.
Пощастило студентам, пощастило людям,
які знають і спілкуються з Володимиром
Євгеновичем, бо він надзвичайно приємна і
відкрита людина. Його лекції, доповіді, монологи,
екскурси захоплюють, дивують, збагачують
цінностями, багажем, що не обтяжує, а навпаки –
проливає світло у голови і душі.
Колектив літературно-меморіального
музею І. Карпенка-Карого пишається тим, що В.Є.Панченко
був гостем музею як учасник літературно-краєзнавчих
заходів, презентацій книг. Частина його творчого
архіву зберігається у фондах музею. Щиро вітаємо
Володимира Євгеновича з ювілеєм, бажаємо миру,
здоров’я, творчого неспокою. Ювілей – це не
зупинка, це народження і здійснення нових планів.
Та що Вам оці 60 – всього лише тричі по 20!.. Нехай
творчим мандрівкам не буде кінця! Сонця, зеленого
світла! В дорогу! |